Курсова робота: "Актуалізація пізнавальної діяльності учнів на уроках виробничого навчання"

Хмельницький обласний науково-методичний центр профтехосвіти та підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних працівників

Актуалізація пізнавальної

діяльності учнів на уроках

виробничого навчання

(курсова робота)

Виконав:

слухач КПК, майстер 

Плужненського ПАЛ

Демянчук Людмила Іванівна

Керівник:Ворона Ю.В.

Зміст

Вступ                                                                                 2.

Основна частина

I.  Роль і функції педагога                                                 4.

II.   Методи педагогічного впливу під час формування ділової
активності                                                                                        9.

2.1 Умови застосування інтерактивних методів              14.

III.   Ділові ігри

3.1 Сутність і основні компоненти гри.                                     15.

IV.   Проектна діяльність

4.1 Основні вимоги до використання методу проектів.   17.

4.2        Етапи проектної діяльності.                                                   18.

4.3       Критерії оцінки роботи учнів.                                      19.

V.   Підведення підсумків                                                               20.

VI.   Оцінювання.                                                                              24.
Список використаних джерел                                                       29

ВСТУП

Основні тенденції розвитку світової цивілізації виявляють усе більшу значимість людини як активного суб’єкту формування свого власного "я" та умов життєдіяльності людини. Одним із стратегічних завдань щодо реформування основних засад розвитку вітчизняної школи, згідно з Державною національною програмою "Освіта" (Україна XXI століття), проголошено "формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров’я.

Реалізація цього завдання має здійснюватися на підставі нової, орієнтованої на розвиток особистості гуманної парадигми підготовки учнівської молоді з урахуванням основних компонентів діяльнісного виміру учня, студента:

а) потребнісно-мотиваційного;

б) інформаційно-пізнавального;

в) цілеутворюючого;

г) операційно-результативного;

д) емоційно-чуттєвого.

Провідну ідею гуманізації (переклад з латинської - "олюднення") освіти можна визначити як орієнтацію її цілей, змісту, форм і методів як на найповніше втілення в кожному учневі людської сутності, яка містить у собі можливості безперервного розвитку, і складовими якої є здатність до все глибшого пізнання навколишнього світу і активного впливу на нього, до самопізнання і самовдосконалення, до осягнення багатств культури і здійснення творчих внесків у неї.

Кінцева мета особистісно - орієнтованої гуманістичної освіти - „...не сформувати й навіть не виховувати, а знайти, підтримати, розвинути людину в людині, закласти в ній механізм самореалізації особистості”, закласти механізм успішної життєдіяльності особистості протягом професійного життя. Тому, на основі підприємницького підходу в освіті потрібно інтенсивно формувати в учнів "певні особистісні якості, вміння та навички, які б у майбутньому дозволили їм зайняти активну життєву позицію, сформувати новий тип поведінки, адекватний ринковим умовам».

Розвиток ділової активності учнів ПТНЗ передбачає формування:

Ø  активної життєвої позиції;

Ø моделі поведінки, адекватної ринковим умовам;

Ø підприємницьких навичок.

Сучасні соціально-економічні умови вимагають від молоді крім професійних знань і навичок, розвитку і активізації таких рис характеру, як підприємливості, гнучкості, здатності до саморозвитку, ініціативності, самостійності, комунікабельності, навичок роботи в команді тощо.

Традиційні методи навчання та виховання базуються на провідній ролі педагога в навчальному процесі, тоді як учні відіграють здебільшого пасивну роль слухачів та виконавців завдань педагогів, що не забезпечує належну якість навчання. Тому особливо гостро стоїть завдання створити систему педагогічної діяльності, яка б не тільки гарантувала належний рівень професійної підготовки, а й сприяла б розвитку ділових, підприємницьких рис учнів, надавала можливостей самостійного навчання та розвитку.

І. РОЛЬ І ФУНКЦІЇ ПЕДАГОГА

Основними функціями педагогічного процесу є: трансляційна (освітня), соціалізаційна, оцінювальна, проектуюча, інформаційна, контролююча, організаційна, консультативна, адаптивна тощо. За умов гуманістичного переосмислення, трансляційна функція постає в більшості випадків не відтворювальною, а перетворювальною. Провідною також стає соціалізаційна або адаптаційна функція. Вона полягає в тому, щоб допомогти індивідові пристосуватися до сучасних вимог суспільства, які постійно змінюються.

Активізація визначених функцій педагогічного процесу потребує переосмислення ролі та функцій педагога. Для цього розглянемо основні психолого-педагогічні відмінності традиційного та гуманістичного підходів до організації освітнього процесу (див. табл. 1)

Таблиця 1

Психолого-педагогічні підходи до організації освітнього процесу

Традиційні	Гуманістичні
1	2
1. Освіта - процес передачі знань, формування вмінь та навичок	1. Освіта - процес формування індивідуально неповторної, гармонійно розвиненої особистості учня
2. Головна функція педагога - інформа­ційна (педагог - основне джерело нових знань, учень - одержувач)	2. Головна функція педагога - організаційно-консультативна, активізуюча процес самоосвіти та самовиховання учнів
3. Проектування (педагог проектує навчальний процес, використовую­чи, в основному, репродуктивні і пасивні методи навчання)	3. Проектування (педагог у співпраці з учнями проектує навчальний процес, використовуючи як традиційні, так і активні методи навчання)
4. Оцінка і контроль (оцінювання педа­гогом знань, умінь і навичок за виз­наченими критеріями, авторитарний контроль діяльності учнів)	4. Оцінка і контроль (оцінка самим учнем, взаємооцінка, оцінка педагогом з ураху­ванням динаміки досягнень учня; перевага самоконтролю і взаємоконтролю в діяльності учнів)
5. Організація (педагог усі власні повноваження залишає за собою, учень - у ролі підлеглого; відносини в системі "учень-педагог" з позиції сили)	5. Організація (педагог частину своїх функ­цій передає учням; довіряє учням; відносини в системі "учень-педагог" на основі взаємодовіри, взаємоповаги)
6. Цілепокладання (учні не беруть участі у виборі цілей)	6. Цілепокладання (спільне або самостійне визначення цілей навчання учнями)
7. Управлінська діяльність у навчаль­ному закладі орієнтована на підви­щення рівня успішності учнів та покращення дисципліни	7. Управлінська діяльність орієнтована на забезпечення процесу особистісного розвитку учнів і педагогів

  

Гуманістичні підходи до навчання передбачають пріоритетність адаптаційної та організаційно-консультативної функцій педагога. Педагог стає насамперед фасилітатором  (від англійського - to facilitate) та консультантом, радником учнів.

Фасилітатор організовує роботу учнів, сприяє розвитку їхніх особистісних якостей, допомагає ідентифікувати проблеми і приймати рішення.

Мета фасилітації - організація ефективної роботи учнів на засадах гуманізму, особистісного саморозвитку, конструктивної взаємодії.

Умови фасилітації:

1.       проблемність навчання.

2.       глибока довіра педагога до учнів, їхніх можливостей.

3.       повага до учнів

4.       толерантне ставлення до учнів, розуміння їхніх реакцій;

5.       забезпечення учнів інформаційними, дидактичними, матеріально-технічними ресурсами.

Роль фасилітатора потребує від педагога певних умінь:

Ø  уважно слухати, спостерігати і запам’ятовувати як хід подій, так і стиль
поведінки учнів;

Ø  налагоджувати   просту   і    плідну    комунікацію    між   членами навчальної групи;

Ø  аналізувати і корегувати дії учнів;

Ø  діагностувати і заохочувати ефективну (корегувати неефективну) поведінку;

Ø  сприяти створенню моделі ефективної поведінки;

Ø  забезпечувати зворотний зв’язок між   учасниками   навчального процесу, не використовуючи при цьому „наступальних” і „оборонних” форм спілкування;

Ø  знаходити та активізувати конструктивні моделі поведінки при внутрішньо груповій взаємодії;

Ø  поширювати подібні моделі в міжгруповій роботі;

Ø  викликати довіру учнів, бути терплячим;

Ø  бути справедливим, займати нейтральну позицію при оцінюванні роботи малих груп.

Типи фасилітації:

1. Авторитарний - педагог очолює й спрямовує навчальний процес у
потрібному йому руслі, використовуючи при цьому свою владу; приймає
рішення щодо цілей і методів роботи, дає пояснення; бере на себе повну
відповідальність за основні рішення.

2. Партнерський   (гуманістичний)   -   педагог   спрямовує
навчальний процес на підставі діалогічної стратегії міжособистісних впливів,
розділяє свої повноваження з учнями; співпрацює з групою. Педагог зосереджує свою увагу на конструктивній взаємодії учнів, припускає існування різних поглядів у групі, керує групою так, що вона стає більш самостійною, при необхідності дає поради групі щодо реалізації певних ідей та можливих рішень, дозволяє групі обирати найбільш прийнятні методи навчання, є активним спостерігачем. За допомогою простих ідей крок за кроком підводить учнів до вирішення складних завдань.

3. Прагматичний - педагог прагматичне ставиться до учнів, в
основному застосовує     маніпулятивні     впливи:     мотивація,
стимулювання, заохочення учнів ("вплинути на нього так, щоб він захотів
зробити те, що мені потрібно, і був при цьому задоволений").

4. Автономний - педагог надає повну свободу діям учнів (не приймає жодних рішень замість них або разом з ними, не втручається в їхні рішення, не робить зауважень стосовно роботи групи, не сприяє розв’язанню конфліктів, проте керує процесом результативності).

Перший тип фасилітації доцільно застосовувати, якщо змістовна сторона процесу навчання превалює над процесуальною, й учні не мотивовані на роботу. Цей тип можна використовувати в екстремальних ситуаціях. Третій тип виправданий в окремих випадках, четвертий - коли група здатна ефективно діяти без втручання педагога. Найбільш доцільним є другий тип фасилітації -партнерський.

Фасилітатор підвищує ефективність групової роботи, насамперед за рахунок поліпшення процесу спільної роботи, застосування діалогічних способів розвитку будь-якої ідеї і партнерської (гуманістичної) стратегії міжособистісних впливів.

Під процесом спільної роботи маються на увазі форми і способи взаємодії всередині групи, а саме:

Ø як члени групи спілкуються один з одним;

Ø як вони знаходять спільне вирішення поставлених завдань;

Ø як приймають рішення;

Ø як розв’язують конфлікти.

Головними складовими процесу фасилітації є:

Ø доступність, практична значимість змісту навчання;

Ø відсутність тиску на учнів;

Ø позитивне відношення до помилок учнів;

Ø навчання у "співпраці";

Ø відповідальність учнів за свої дії;

Ø повага до педагога.

Для забезпечення позицій, які приведені вище, фасилітатор має власним своїм прикладом реалізації ділових, підприємливих якостей сприяти розвитку мотивації учнів, допомогти створити міцний учнівський колектив, застосовувати методи активного навчання.

Ми очікуємо, що фасилітатор буде:

Ø приймати учнів такими, які вони є;

Ø  довіряти учням;

Ø  підтримувати учнів, цікаво пояснювати, спонукати зацікавленість до навчання;

Ø заохочувати учнів до активної співпраці;

Ø викликати зацікавленість, визначати завдання;

Ø  встановлювати   критерії  міжвнутрішньогрупової  взаємодії, оцінювання,    контролю,    допомагати   в    підбитті    підсумків, результатів загальної роботи.

II. МЕТОДИ ПЕДАГОГІЧНОГО ВПЛИВУ ПІД ЧАС ФОРМУВАННЯ

ДІЛОВОЇ АКТИВНОСТІ

Підвищення ефективності навчання безпосередньо залежить від доцільності добору і використання різноманітних, найбільш адекватних навчальній темі методів навчання, а також від активізації всього навчального процесу. Традиційне тлумачення терміну „методи навчання” є таким: це „упорядковані способи взаємопов’язаної діяльності вчителя й учнів, спрямовані на розв’язання навчально-виховних завдань”.

На практиці буває важко визначити чіткі межі між різними методами навчання: вони перетинаються, доповнюють один одного, складаються в комплексний "пакет", систему прийомів, за допомогою яких педагог і учні реалізують поставлені цілі.

Вибір методів навчання зумовлений:

Ø цілями навчання;

Ø змістом навчального матеріалу та специфікою предметної області;

Ø темпом та терміном процесу навчання;

Ø  стилем навчання та рівнем педагогічної майстерності педагога;

Ø дидактичним та матеріально-технічним забезпеченням процесу навчання;

Ø рівнем підготовки учнів.

Кожен з методів навчання має певні переваги і недоліки. Ефективність їх застосування визначається специфікою конкретного процесу навчання. Універсальних рекомендацій щодо складу і застосування методів навчання не існує. Педагог самостійно приймає рішення про використання того чи іншого методу на основі свого власного досвіду, врахування особливостей учнівської аудиторії з метою максимальної ефективності процесу навчання.

При плануванні конкретних уроків педагогу-майстру необхідно враховувати, що будь-який метод навчання має тією чи іншою мірою забезпечувати:

Ø активну участь учнів у процесі навчання;

Ø встановлення зворотного зв’язку в системі "педагог - учень",
"майстер - учень";

Ø  можливість застосування набутих навичок і знань у реальних
життєвих та навчальних ситуаціях;

Ø розвиток   цільових   навичок   поведінки   (самостійної  творчої
діяльності, роботи в малих групах);

Ø мотивацію учнів до підвищення ефективності своєї діяльності на
заняттях і в реальних ситуаціях;

Ø можливість отримувати знання на груповому та індивідуальному
рівнях.

У процесі навчання найбільш доцільне використання, в першу чергу, тих методів, при яких:

Ø  в учнів розвивається бажання до творчої, продуктивної праці;

Ø учні прагнуть до активних дій, досягають успіхів і мотивують власну поведінку;

Ø відпрацьовуються моделі поведінки, необхідні для успішної професійної чи підприємницької діяльності.

Цим вимогам найбільш відповідають інтерактивні методи навчання (ІАМН). Слово "інтерактив" (пер. з англійської "іntеr" - "взаємний", "асt" -діяти) означає взаємодіяти. Інтерактивний метод - це спосіб взаємодії через бесіду, діалог. Найбільш ефективні результати при застосуванні ІАМН можна отримати при організації роботи учнів малими групами.

Інтерактивне навчання - це навчання в режимі діалогу, під час якого відбувається взаємодія учасників педагогічного процесу з метою взаєморозуміння,   спільного   вирішення навчальних   завдань, розвитку особистісних якостей учнів.

 Мал. 2

ІАМН передбачають фронтальну роботу учнів та роботу малими групами. Найбільш ефективні результати можна отримати при організації роботи учнів малими групами.

Правила організації інтерактивного навчання:

1.       Правило перше. У роботу повинні бути залучені (у тій чи інший мірі) усі
учні;

2.       Правило друге. Активна участь учнів у роботі має заохочуватися;

3.       Правило третє. Учні мають самостійно розробляти та виконувати
правила роботи в малих групах;

4.       Правило четверте. Учнів під час використання ІАМН не повинно бути
більш 30 осіб. Тільки в цьому випадку можлива продуктивна робота в малих
групах;

5.       Правило п’яте. Навчальна аудиторія повинна бути підготовлена до роботи
у великих та малих групах.

Практика показує, що при використанні ІАМН, учні запам’ятовують: 80% того, що висловлювали самі; 90% того, що робили самі.

Поліпшується не тільки запам’ятовування матеріалу, але і його ідентифікація, використання в повсякденному житті. Використання інтерактивних методів навчання в малих групах сприяє розвитку таких особистіших якостей, як комунікабельність, співробітництво, уміння відстоювати свою точку зору, йти на компроміси.

Таблиця 2

Основні характеристики ІАМН

Визначення та цілі застосування методу	Переваги та обмеження
Мозковий штурм Визначення: неструктурований процес генерування та підбору інноваційних творчих ідей у групі, що координуються педагогом.	Переваги: § високий ступінь активності учнів; § продуктивні результати; § досвід творчої діяльності; § орієнтованість на вирішення проблем; § розвиток особистісних навичок учасників; § стимулювання нових ідей; § невеликий термін.
Цілі: § Тренування   учнів   у   вирішенні проблем; § Розвиток творчого мислення; § Розвиток    навичок    спілкування, роботи в малих групах; § Підвищення зацікавленості учнівської аудиторії. Вивчення конкретних ситуацій Визначення: Вивчення та аналіз реальної чи ви гаданої, але реалістичної ситуації,- події, явища.  Цілі:                                                          • Розвиток   вмінь   вирішення   про-      • блем, прийняття рішень; Зв’язок теоретичного навчання з виробництвом; Аналіз комплексних ситуацій; Розвиток міжособистісних відносин. Обговорення критичного явища      Визначення Подібний метод з обговоренням конкретної ситуації з наступними розходженнями: Аудиторії повідомляється про яку небудь   критичну   ("позаштатну")- ситуацію     на    виробництві     в міжособистісних стосунках; учні   задають   педагогу  питання, прагнучи     одержати    додаткову інформацію; критична    ситуація    може    бути запропонована самою аудиторією; при аналізі й обговоренні допускається більша ступінь свободи в обґрунтуваннях. Цілі: •  Розвиток умінь прийняття рішень і усунення проблем у нестандартних (критичних ситуаціях; •  Розвиток міжособистісних відносин	Обмеження: § Розмір групи має бути не дуже великим чи дуже маленьким (5-7 чоловік); § Процес координування групових дискусій і узагальнення ідей вимагає високої майстерності педагога; § Різна   "якість"   результатів   навчання,   які досягаються при мозковому штурмі.      Переваги: § Реалістичність ситуації, що була розглянута; § Розвиток навичок самонавчання; § Інтенсивний процес групової взаємодії; § Взаємонавчання учнів; § Синтез різних точок зору; § Розвиток    навичок    відбору    оптимального варіанту вирішення ситуації; § Практичне    відпрацьовування    теоретичних знань; § Розвиток особистісних навичок. Обмеження: § Вимагає витрат часу на підготовку опису ситуації; § Обмеженість     конкретною     ситуацією § необхідність постійного відновлення; § Ризик невідповідності неповної відповідності вимогам навчання і запитам цільової аудиторії. Переваги: § Більш конкретний метод в ілюстрації реальних проблем; § Учні більш активно розкривають послідовність дій, що відбулися; § Учні   асоціюють   себе  з   тим   чи   іншим учасником певної події; § Менші витрати на підготовку і проведення §  в порівнянні з попереднім методом. Обмеження: § Вимагає високої активності і тренованості аудиторії в постановці питань; § Імовірність   зайвої   емоційності   учнів   при обговоренні; § Необхідність        чіткого співвідношення § розглянутого явища з цілями навчання.
Групова дискусія Визначення:  •Спілкування    між    парами або групами учнів у певній навчальній ситуації.   Може   бути елементом круглого столу, обговорення конкретної ситуації та інших методів.  Цілі: Розкриття теоретичних концепцій; Розвиток умінь вирішення проблем; Розвиток      умінь планування, формулювання стратегії.	Переваги: § Уточнення і перевірка гіпотез; § Обмін знаннями і досвідом; § Залучення в процес навчання; §  Удосконалення навичок комунікації. Обмеження: § Різна   ступінь   залучення   учнів   у   процес обговорення; § Ризик невідповідності/неповної відповідності ходу дискусії цілям навчання.
Форум Визначення: Нетрадиційний спосіб організації процесу обговорення певної теми, при якому виступаючі можуть висловлювати свою позицію безобмеження часу за умови, що ї удається утримувати увагу аудиторії. Цілі:                                          •   Комунікативний тренінг;                      •   Творче обговорення проблеми;            •   Розвиток умінь вирішення конфліктів.	Переваги:  Стимулює творче мислення;  Залучає аудиторію в процес навчання; Створює неформальне середовище навчання; Реалізує   засіб   розв’язання    конфліктних ситуацій. Обмеження: Вимагає   значного   часу   на   підготовку   і проведення; Ризик одержання результатів, що не сприяють досягненню загальних цілей навчання.
Ділова гра Визначення:                                              •   Одна з форм імітації конкретних       ситуацій; передбачає організацію      змагання     між     командами     та розподіл ролей між учасниками.             Цілі:                                                          •   Відпрацювання функціональних        та особистісних навичок;                         •   Прийняття рішень;                                 Побудова команд.	Переваги: •  Наочність   засобів   і   результатів навчання(особливо при вивченні сучасних технологій); •  Формування навичок комунікації; •  Відпрацьовування      практичних      навичок, прийняття рішень; •  Стимулювання творчого мислення; •  Об’єктивна    оцінка    і    зворотній    зв’язок; •  Навчання в дії; •  Демонстрація   взаємозв’язків   між  різними функціями і процесами в організації; •  Розвиток особистісних навичок. Обмеження: •  Вимагає інтенсивних зусиль по підготовці сценарію і проведенню. Ризик відхилення від цілей навчання.
Моделювання Визначення:                                             •  Наочне      зображення різними засобами (макет, графіка, комп’ютерні моделі) системи, структури, пристрою, процесу для аналізу й обговорення.       Цілі: •  Дослідження операцій та процесів за фахом;                                                        •   Кількісний аналіз;                                  •   Особистістю розвиток учнів;               •   Технічні і технологічні концепції; •   Розробка нових технологій. Майстерня Визначення:                                             •  Робота в малій групі, спрямована на одержання чітко обумовлених результатів   (рішень). • Передбачає застосування більш простих методів роботи малими групами.           Цілі: •  Аналіз   і   практичне закріплення комплексних тем;                                  •  Розвиток особистісних якостей; •  Розробка нових стратегій.                                                                                       Семінар                                                  Визначення:                                           • Зустріч спрямована на обмін результатами дослідження, виконаного проекту; • може організовуватися у   формі доповідей,   обговорень, круглих        столів.                                                      Цілі: • Підсумкове заняття з навчальної теми, дослідження чи проекту;                       •  Зосередження уваги на нових ідеях, концепціях; • Вироблення     шляхів вирішення проблем.	Переваги: •  Застосовується; •  Надається     можливість структурованого обговорення; •  Дозволяється розглядати тему з різних точок зору; •  Стимулюється зацікавленість та увага учнів.  Обмеження: •Ризик надмірного спрощення моделюючого об’єкту представлення,   що   призводить   до недостатньої глибини аналізу. •  Вимагає спеціальних навичок для розробки. Переваги: • Продуктивність і практична корисність; • Залучення учнів у процес навчання; • Стимулювання зацікавленості;  • Самонавчання; • Творчий характер;  • Співвідношення з запитами професійної діяльності; • Обмін знаннями і досвідом. Обмеження: • Ефективність кінцевого результату залежить від рівня аудиторії і майстерності (предметної кваліфікації) педагога; •  Необхідність чіткого визначення структури і очікуваних результатів заняття. Переваги: • Узагальнення й аналіз знань з навчальної теми; • Отримання   результатів   на   основі   дослідницької діяльності; • Обмін досвідом і знаннями; • Продуктивні ідеї; • Багатомірний аналіз розглянутих проблем. Обмеження: • Високі вимоги до рівня знань учнів; • Ризик надмірної теоретизації результатів, що ускладнюють іхнє практичне використання,
Діагностика проблеми Визначення:                                           • Групове обговорення заданої ситуації з метою встановлення основної проблеми,   що   лежить у  її основі.                         Цілі:                                                         •  Відпрацьовування   навичок вирішення проблем;                                                  •  Відпрацювання навичок прийняття рішень.                                                    Групові проекти                                   Визначення:                                           •Виявлення, дослідницький пошук та вирішення групою учнів значимої для них проблеми/задачі з метою одержання реального результату. Цілі:                                                         • Відпрацьовування   навичок вирішення проблем;                                                  • Розвиток   творчого   мислення та особистісних якостей. Методи роботи учнів у співпраці Визначення: • Організація   процесу   навчання у співпраці малими групами учнів            (від 2 до 7 осіб).                                         Цілі:                                                            •    Опрацювання, закріплення, повторення нового матеріалу,                 вирішення проблем,     проектна             діяльність, розвиток     творчого             мислення, комунікативних                      навичок.                                                     Дебрифінг Визначення:                                              •  Аналіз та обговорення                           результатів попередньої роботи;             структурування набутого досвіду;          • Визначення та оцінювання          власних досягнень та поразок        педагогом і учнями;    планування подальшої діяльності. Цілі: • Під час підведення підсумків певного етапу роботи.	Переваги: • Проблемно-орієнтовний підхід; • Глибокий аналіз ситуації; • Розгляд альтернатив; • Використання практичного досвіду учнів; Структурований виклад варіантів проблем, що лежать в основі розглянутої ситуації, Обмеження: • Ризик невідповідності/неповної відповідності обраної  ситуації  практичному   досвіду  та сфери діяльності учнів; • Обмеженість     практичного     застосування отриманих результатів. Переваги: • Висока залученість учнів у процес навчання; • Невеликі витрати навчального часу; • Розвиток творчих здібностей; • Допоміжний засіб для аналізу обговорюваних конкретних   ситуацій,   вирішення   проблем, прийняття рішень. Обмеження: • При частому застосуванні стає механічним, втрачає творчу зацікавленість, Переваги: • Висока активність і мотивація учнів; • Високе засвоєння навчальної інформації; • Розвиток особистісних якостей учнів; • Розвиток навичок роботи в команді. Обмеження: • Потребує попередньої роботи в організації роботи учнів, ретельного підбору учасників малих груп; • Потребує більшого терміну на проведення, порівняно з пасивними методами навчання. Переваги: • Висока активність і мотивація учнів; • Розвиток особистісних якостей учнів; • Оцінювання знань і вмінь, набутих під час попередньої   роботи;    рівня    застосування особистісних якостей, рівня   активності та моделей поведінки. Обмеження: • Потребує   більшого   терміну   порівняно   з іншими методами.

2.1. Умови застосування інтерактивних методів

Інтерактивні методи вимагають певної організації діяльності навчальної групи, а також досить тривалої підготовки як від учнів, так і від педагогів. Починайте з поступового використання цих методів, якщо Ви чи учні з ними не знайомі. Вам та учням необхідно звикнути до них і одержати певний досвід використання. Можна навіть створити цілий план поступового впровадження інтерактивних методів. Проведіть особливе "організаційне заняття" з учнями і розробіть разом з ними "правила роботи в аудиторії". Налаштуйте учнів на сумлінну підготовку до інтерактивних уроків. Використовуйте спочатку прості форми та методи - роботу в парах, малих групах, бесіду тощо.

Для ефективного застосування інтерактивних методів Ви повинні ретельно планувати свою роботу:

•         використовувати   методи,   адекватні   віковим   особливостям
учнів, їхньому практичному досвіду;

•         надавати учням час для попередньої підготовки: проаналізувати,
систематизувати, дати логічний ланцюг, виконати самостійні підготовчі
завдання тощо;

•         підбирати для заняття такі інтерактивні вправи, які давали б
учням "ключ" до засвоєння теми;

•         враховувати індивідуальні особливості учнів, особливо при
формуванні малих груп: темп роботи, здібності, інтереси;

•         використовувати протягом заняття кілька інтерактивних методів
(1-2, не більше);

•         проводити обговорення за підсумками виконання інтерактивної
вправи, у тому числі актуалізуючи раніше вивчений матеріал.

ШДИВЩУАЛЬНО-ГРУПОВА РОБОТА

Особливості: успіх усієї групи залежить від самостійної роботи кожного члена групи в постійній взаємодії з іншими членами цієї ж групи. Уся група зацікавлена у виконанні завдання кожним її членом, оскільки успіх команди залежить від внеску кожного. Взаємо освіта підвищує якість засвоєння матеріалу. Ефективна при вивченні нового матеріалу. Етапи і методика:

Ø поділіть учнів на різнорівневі групи;

Ø після пояснення нового матеріалу, запропонуйте учням у групах закріпити його, зрозуміти всі деталі. Групам дайте завдання;

Ø запропонуйте учням виконати завдання або частинами (кожен учень виконує свою частину), або по «вертушці» (кожне наступне завдання
виконується іншим учнем; починати може або сильний учень, або
слабкий). При цьому виконання кожного завдання контролюється
всією групою.

III ДІЛОВІ ІГРИ

3.1. Сутність і основні компоненти гри

Ділова гра є різновидом непродуктивної діяльності, під час якої імітуються конкретні виробничі ситуації, реальні взаємовідносини між людьми, які в них задіяні згідно з їхніми професійними обов’язками. Під час гри відпрацьовуються професійні, особистісні, комунікаційні навички, моделі та стратегії поведінки.

Компоненти ігрової діяльності:

завдання учасників — виграти за правилами; розподіл між учасниками ігрових ролей; побудова за визначеними правилами ігрових дій; визначення критеріїв і механізму оцінки діяльності учнів; тип взаємодії — конкурентна подія; результат - виявлений переможець.

Ігрові дії визначаються цільовим аспектом гри. Вони можуть задаватися сценарієм чи формуватися самими гравцями відповідно до їхнього власного бачення ситуації і поставленими перед ними конкретними завданнями.

Моделювання в грі - це створення макетів, що замінюють об’єкти реальної ситуації. Модель гри реалізується, приводиться в дію за допомогою

її правил. Правила встановлюють співвідношення всіх компонентів гри. Вони можуть бути перенесені до гри із реального життя чи вигадані учнями.

Завдання ділових ігор;

визначати індивідуальні і колективні здібності учнів, ступінь їхньої підготовленості до професійної діяльності;

підвищувати інтерес учнів до навчального процесу;

навчати учнів в умовах імітації реальних ситуацій;

розвивати навички вирішення проблем в умовах, максимально наближених до реальної ситуації.

Класифікація ділових ігор

Ознака класифікації	Значення ознаки	Характеристика ділових ігор
1 . Мета гри	Навчальна	Виявлення і розвиток навичок роботи в команді; розвиток професійних навичок і вмінь; систематизація, узагальнення і поглиблення знань
	Практична	Розвиток навичок вирішення практичних завдань.
	Дослідницька	Вивчення й аналіз поведінки групи.
2.Тематичні межі	Комплексні Часткові	Охоплюють комплекс взаємозалежних завдань. Охоплюють приватні завдання.
3.         Ступінь свободи  рішень	Жорсткі                       М’які	Передбачають суворо обмежене число можливих варіантів вирішення завдань. Передбачають свободу учасників у пошуку можливих варіантів вирішення завдання.
4.         Ступінь невизначеності ситуацій	Детерміновані Вірогідні	Передбачають вирішення завдань в умовах чітко регламентованої ситуації, Передбачають використання вірогідних оцінок і факторів ризику при вирішенні завдань.
5.         Характер комунікації учасників	Інтерактивні Не інтерактивні	Передбачають залежність поведінки й оцінювання дій гравця від поведінки інших учасників гри. Не передбачають залежності окремого гравця від поведінки інших учасників гри
6.         Галузі   застосування	Загальні Функціональні	Імітують поведінку групи. Імітують окремі     функції працівника
7. Відкритість гри	Відкриті Закриті	Передбачають вільні контакти і комунікації між групами учасників.  Не передбачають контактів між учасниками в процесі всієї гри.

Незалежно від типології, ділові ігри мають загальні особливості у своїй організації і побудові.

IV. ПРОЕКТНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Характерні ознаки проекту:

1.       Завершує певний цикл навчання;

2.       Ідеї, мета та завдання проекту визначають його виконавці на підставі
власних навчальних інтересів;

3.       Планування проектної діяльності виконавцями;

4.       Визначення кінцевих результатів, пошук ресурсів для реалізації проекту
виконавцями;

5.       Виконання проекту учнями з консультативною допомогою педагога;

6.       Реальність результату проектної діяльності (макет, реферат, вистава
тощо);

7.       Презентація результатів діяльності іншим учням;

8.       Аналіз проведеної роботи.

В основу проектної діяльності покладена особлива філософія, орієнтована на результат. Філософія, що виховує в учнів повагу до своєї праці, навички планування, фіксації і презентації результатів роботи.

4.1. Основні вимоги до використання методу проектів

1.       Наявність   значимої  для   учнів   проблеми/завдання,   що   вимагає
інтегрованого знання, дослідницького пошуку для її вирішення.

2.       Практична,    теоретична,    пізнавальна    значимість    передбачуваних
результатів   (доповідь,   спільний випуск газети,   захід,   професійне
обладнання, інструмент; виробництво товарів/послуг, бізнес-діяльність
тощо).

3.       Самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність учнів.

4.       Визначення кінцевих результатів спільних/індивідуальних проектів.

5.       Визначення базових знань з різних предметів, необхідних для роботи над
проектом.

6.       Структурування змістовної частини проекту (з підведенням поетапних
результатів).

7.       Використання дослідницьких методів.

Проектна діяльність сприяє розвитку:

•           умінь ставити цілі, визначати послідовність завдань;

•           здібностей знаходити оптимальні й ефективні засоби, методи для
досягнення поставленої мети;

•           умінь знаходити необхідну інформацію з використанням сучасних
технологій, класифікувати і систематизувати її;

•           умінь планувати діяльність, весь процес роботи від початку і до кінця;

•           умінь     подавати    результати     своєї    діяльності    як    у
документальному, так І в усному виді для публічної презентації;

•           умінь аналізувати результати своєї діяльності,   визначати її
оптимальність і ефективність,   а також оцінювати себе в процесі
діяльності;

•           навичок ділового співробітництва.

При роботі над проектом учень взаємодіє з педагогом і звертається до нього при необхідності.

4.2. Етапи проектної діяльності

•             Задум.

•             Підготовка.

•             Здійснення.

•             Аналіз.

Далі кожен крок спробуємо пояснити на простих прикладах.

ЗАДУМ

Пошук та вибір ідеї є першою вимогою, без якої не можна розпочати жодної роботи.

Вибір має бути зроблений самим учнем. Ваше завдання, як педагога, допомогти та проконсультувати учня.

Далі потрібно разом з учнями ретельно спланувати роботу та організувати її таким чином, щоб можна було досягти визначеної на початку мети. Ви повинні також налаштовувати учнів на те, щоб вони правильно зрозуміли свою роботу та вміли грамотно подати її іншим.

Ви можете використовувати багато методів орієнтації учнів на пошук нових ідей, але маєте нагадати їм, що насамперед потрібно оцінити їх на здатність до практичного застосування. Учням слід встановити, чи мають вони для цього:

•         відповідні знання;

•         матеріали та обладнання;

•         необхідні вміння та навички;

•         фінансові кошти і т.д.

ПІДГОТОВКА

Маючи вже певний задум, учні активізуються для певних досягнень. Для досягнення мети їм необхідно визначити потрібні ресурси та шляхи здійснення своїх задумів. До ресурсів належать: інформація, обладнання, приміщення, матеріали, енергія, час, грошові кошти, а також виконавці. Комбінувати та організовувати ці ресурси учні мають таким чином, щоб максимально використати їхній потенціал та властивості.

На цьому етапі затверджується тема проекту і виконується календарне планування роботи.

ЗДІЙСНЕННЯ

Виконання проекту має здійснюватися учнями самостійно. Ви маєте постійно налаштовувати учнів на роботу, надавати їм допомогу в складних ситуаціях. Роботу учням слід представляти в найбільш привабливій, з їхньої точки зору, формі, а також правильно обирати методи мотивації.

АНАЛІЗ

Контролюйте процес виконання проекту, щоб мати можливість встановити успішність досягнення обраної на початку мети. Будь-яка дія дає учням можливість чомусь навчитися. Якщо вони досягли успіху, то можна зробити висновок про те, що їхній задум здійснився, що було прийнято правильне рішення та обрана відповідна ціль. В іншому випадку їм слід, спираючись на набуті знання, обговорити, якою була причина невдачі, з тим, щоб уникнути її у подальшій діяльності.

При підбитті підсумків роботи над проектом, учні також представляють свої результати іншим. Демонстрація результатів може супроводжуватися плакатами, діафільмами, аудіо- та відеозаписами тощо. Ваше завдання при цьому полягає у спрямуванні та мотивації учнів.

Робота над проектом закінчується написанням повного звіту, аналізом проведеної роботи.

4.3. Критерії оцінки роботи учнів над проектом

Планування і розвиток проекту

Вищий бал ставиться, якщо учень визначає і чітко описує мету свого проекту, дає послідовний і вичерпний опис того, як він збирається досягти визначених цілей, причому реалізація проекту цілком відповідає запропонованому плану.

Збір інформації

Вищий бал ставиться, якщо проект містить достатню кількість інформації і посилань на різні джерела.

Вибір засобів і підходів

Вищий бал ставиться, якщо проект цілком відповідає цілям і завданням, визначеним авторами, причому обрані й ефективно використані засоби приводять до створення кінцевого продукту високої якості.

Аналіз творчості

Вищий бал за цим критерієм ставиться, якщо проект чітко відображає глибину аналізу й актуальність власного бачення ідей учнем, при цьому містить по-справжньому особистісний підхід до теми.

Структура й організація звіту

Вищий бал ставиться, якщо структура проекту і звіту висвітлює логіку і послідовність роботи, якщо використані адекватні засоби подання матеріалу (діаграми, графіки, макети, моделі і т.д.).

Аналіз процесу роботи над проектом і кінцевого результату

Вищий бал ставиться, якщо учень послідовно і повно аналізує проект, зміг досягти поставлені цілі, демонструє розуміння загальних перспектив.

Врахування особливостей різних сфер взаємодії

Вищий бал ставиться, якщо учневі вдається довести, що проект охоплює різні предмети, сфери людської діяльності.

Особистісна захопленість і відношення

Вважається в більшій мірі успішною така робота, в якій є в наявності власний інтерес автора, ентузіазм, активна взаємодія з учасниками і потенційними споживачами кінцевого продукту і, нарешті, за умов знаходження учнем думки в ході виконання проекту.

При самооцінці учень одержує можливість поставити запитання собі самому - як змінився він особисто в процесі реалізації персонального проекту?

V. ПІДВЕДЕННЯ ПІДСУМКІВ

Наприкінці заняття ми підбиваємо підсумки (проводимо дебрифінг), але його можна використовувати також і на протязі заняття для більш чіткого усвідомлення учнями висновків різних етапів заняття.

Мета дебрифінгу:

•         аналіз та обговорення результатів попередньої роботи;
структурування набутого досвіду;

•         виявлення та оцінювання рівня розуміння матеріалу,   переваг
та недоліків навчання;

•         сприяння мотивації учнів до навчання;

"^

•         налагодження позитивного зворотного зв’язку, який спонукає
учнів на подальше підвищення творчої активності;

•         аналіз досвіду, вмінь та навичок, які набуті учнями;

•         порівняння особистісних досягнень учнів;

•         планування подальшої діяльності.

Дебрифінг допомагає учням:

•         усвідомити переваги та недоліки попередньої роботи;

•         систематизувати результати навчання;

•         висловити власні враження, думки та почуття щодо змісту
заняття;

•         розвивати позитивну мотивацію до подальшого навчання;

•         розвивати особистісні якості та здібності щодо узагальнення,
аналізу та планування навчального матеріалу.

Стратегії дебрифінгу

Закрита стратегія передбачає заздалегідь установлений порядок проведення дебрифінгу;

Відкрита стратегія передбачає інтерактивний процес діалогу педагогом та учнями.

СТАДІЇ ДЕБРИФІНГУ

Стадії

Зразки запитань до учнів на визначеної стадії

1.  Обмірковування:                                              •  учні висловлюють власні                                     враження, почуття, аналізують                             досягнення та поразки групи;                                •  учні вчаться самоаналізу: оцінюють власну активність та виконання ролі під час заняття; •  педагог ініціює роздуми та спостереження учнів, знімає психологічну напругу. 2.  Аналіз:                                                                  •  учні порівнюють досягнутий                             результат із запланованим;                                    •   педагог та учні вивчають та                              аналізують вирішення                                             проблемних завдань на занятті.                            3.  Узагальнення: •   учні складають резюме                                      (опорний конспект) та                                             узагальнюють власні результати                               *•%. роботи, а також результати                   роботи групи.          Висновки: •  учні роблять висновки з                      набутого досвіду;                                   •  учні шукають спосіб покращення   результатів для застосування в           нових ситуаціях;                                     • усі учасники сумісно пов’язують   старі та нові знання, планують            подальші дії.

Які враження викликало у Вас заняття? Яким чином Ви планували свою роботу? Чи задовільняє Вас власна робота на занятті? Які якості, риси характеру Ви розвинули в собі чи застосували? Яким чином Ви Яку нову інформацію (досвід, навички) Ви вирішували завдання? отримали під час заняття? Чому виникали труднощі? Якими були наслідки Ваших рішень? Що саме Ви включили в резюме? Як Ви оформите резюме (опорний конспект)? Що вам говорить про... ? Як ми можемо узагальнити власні досягнення? Які риси характеру, якості В ом необхідно в собі розвинути чи набути? Що Ви покращили б у роботі групи, власній роботі? Які вміння та навички Ви хотіли б розвинути в більшій мірі? В чому Ви відчуваєте нестачу знань? Як Ви можете набуті знання застосувати на практиці?

________________________________

Методи проведення дебрифінгу

Існує багато різноманітних методів проведення дебрифінгу. Кожен з них має свої переваги та недоліки. Обирайте з них такий, який, на Вашу думку, найбільш відповідає конкретній групі учнів, враховує особливості їхньої діяльності.

Усні методи проведення де брифінгу

1.  Кожен учень висловлює одну позитивну та одну негативну думку про проведене заняття. Висловлювання записуються на дошці (на підставі цього розпочинається відкрита дискусія про проведене заняття).
переваги	недоліки
-   кожен учень має дати відповідь; - дає добру основу для дискусії; - учні під час бесід описують свої враження.	- деякі учні не люблять давати оцінки; - деякі з них важко знаходять відповіді, які б відрізнялися від відповідей їхніх попередників; - не може бути застосований для великих груп через нестачу часу.
2.  Кожному учневі видається червона та зелена картки. Ті, хто отримає червоні, мають сформулювати одну негативну думку, а ті, хто отримає зелену - позитивну думку про зміст проведеного заняття.
переваги	недоліки
-   кожен учень має дати відповідь; - дає добру основу для дискусії.	- деякі учні не люблять оцінювати; - не забезпечує дискусії про протилежні враження та погляди щодо проведеного заняття.
3. Кожен учень записує всі свої позитивні та негативні думки про хід проведеного заняття (заходу). Після цього організовується дискусія малими групами учнів.
переваги	недоліки
-  кожен прагне до участі в підбитті підсумків;                                                             -  більш сором’язливі учні можуть записувати свої думки; - отримується більше інформації  для проведення дискусії; - переконує               домінуючих у групі учнів у тому, що вони своєю поведінкою не надають можливості "тихим" або пасивним учням взяти участь у підбитті підсумків заняття.	- при складанні думок не відбувається взаємного спілкування; - деякі думки через індивідуальний характер роботи залишаються прихованими.
4. Кожна мала група під час загальної дискусії записує свої позитивні та негативні висловлення про проведене заняття.
переваги	недоліки
- спонукає до дискусії у групі, до прийняття      загального переліку відповідей; - призводить до зміни думок; - таким чином можна проводити також загальну оцінку; - при роботі з великими групами економимо час.	- учні можуть ухилятися від дискусії або взагалі не з’являтися на неї через діяльність деяких домінуючих учнів.

Що необхідно передбачити та чого не слід робити під час підбиття

підсумків

ЩО ТРЕБА РОБИТИ

ЧОГО СЛІД УНИКАТИ

1.        Слід передбачити достатню кількість    необхідного часу.                                         2. Велику увагу треба приділити              плануванню, причому необхідно також    враховувати здібності учнів та                  структуру класу. До участі слід залучати всіх учнів. 3.  При підготовці треба прислуховуватися до думок учнів, при необхідності їх фіксувати. 4.  Бути відкритими до учнів та сприймати їхні думки. 5.  Мають бути враховані різні думки, позиції. 6.  Мають враховуватися різні можливості (наприклад, те, що підбиття підсумків група проводить самостійно). 7.  Спрямовувати процес підбиття підсумків. 8.  Слід створити доброзичливу атмосферу під час підбиття підсумків. 9.  Постійно намагатися здійснити повний обсяг виконаної справи.

1. Поспіху. 2. Критики та неприйняття думок інших учасників. 3. Нав’язування думок. 4. Перевантаження запитаннями.

Недоліки, які найчастіше виникають під час проведення де брифінгу.

1.       Інформацію надає педагог, а не учні.

2.       Часто педагог учням „розповідає” про те, чому вони навчилися.

3.       Підбиття підсумків, при якому домінує педагог, не враховує психолога
учнів.

4.       Обраний спосіб підбиття підсумків може бути неефективним та нецікавим для учнів.

5.       Якщо процес підбиття підсумків займає багато часу, це може відволікти
учнів від самої вправи;

6.       Недостатність часу для підбиття підсумків. Учням потрібен певний час для
«визрівання» в них думок;

7.       Недостатність часу для проведення зв’язку заняття із подальшою діяльністю,
а також часу для роз’яснення того, чому навчилися учні під час занять.

Приклад підведення підсумків

НЕЗАВЕРШЕНЕ РЕЧЕННЯ

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ УЧНІВ

Закінчить наступні речення:

1.  Під час проведення заходу мені сподобалося

___________________________________________________________________

2.  Під час проведення заходу мені не сподобалося

___________________________________________________________________

3.  Я змінив би

___________________________________________________________________

4.  Найскладнішим для мене було

___________________________________________________________________

5.  Ми подолали такі труднощі

___________________________________________________________________

6.  Мені сподобалося працювати в групі, тому що

___________________________________________________________________

7.  Група досягла успіхів, тому що

___________________________________________________________________

8.  Я проявив (розвинув у собі) такі якості, як

___________________________________________________________________

9.  Я вперше розпочав

___________________________________________________________________

10.  Я добре виконав

___________________________________________________________________

___________________________________________________________________

VI. ОЦІНЮВАННЯ

Під час навчання учні засвоюють певні знання, навички, вміння, життєвий досвід. Зазвичай педагог впевнений у тому, що може добре оцінювати дії учнів, однак часто робить це суб’єктивно, не враховуючи мотивуючу функцію оцінки. Ускладнення виникають при намаганні оцінити навички та набуті звички.

Спробуємо дати відповідь на такі запитання:

Хто оцінює?

Яким чином оцінює?

Оцінювання варто проводити у формі схвалювання будь-яких, навіть щонайменших успіхів та зусиль учнів. Коментарі щодо учнівських дій, навіть такі, що містять критику, мають починатися з позитивних зауважень. Корегування неточних, неправильних відповідей та дій можливе лише у формі пропозицій: "Можлива інша відповідь", "Існує інша точка зору", "Можна сказати (написати, зробити) інакше" - передусім необхідно надати самому учневі переглянути свій початковий варіант дій.

Методика перевірки знань, умінь та навичок має відповідати меті та методиці викладання. Якщо для перевірки знань існують традиційні способи оцінювання, то перевірка навичок вимагає набагато більшого часу, а впевнитися у виховному ефекті безпосередньо на уроці взагалі навряд чи можливо.

При оцінюванні слід враховувати:

Ø баланс перевірки знань, перевірки навичок, виявлення ставлень учнів;

Ø  баланс традиційних та інтерактивних методів оцінювання;

Ø  баланс групового, загального та індивідуального оцінювання;

Ø  узгодження форм перевірки з програмою;

Ø  необхідність обговорювання критеріїв оцінювання з учнями;

Ø  баланс оцінки абсолютних досягнень та індивідуального прогресу.

При оцінюванні, особливо із застосуванням методик навчання в співпраці, слід враховувати самооцінку учня та взаємооцінку учнями один одного.

Грамотно організоване оцінювання здатне:

Ø заохочувати   учнів   замислюватися   над   підвищенням   якості   своєї роботи;

Ø визначати рівень можливостей учнів;

Ø показувати учням ступінь досягнення результатів знань;

Ø надавати можливість учням продемонструвати свої здібності;

Ø визначати, хто з учнів повинен одержати заохочення;

Ø давати учням мотивацію до навчання та отримання знань;

Ø визначати, чи є необхідність у перенавчанні або додаткових заняттях;

Ø давати можливість поставити оцінки.

Нові стратегії оцінювання мають показати рівень розвитку в учнів навичок мислення і комунікації, вирішення складних проблем. Очевидно, що традиційні методи оцінювання знань часто не підходять для оцінювання умінь, навичок і досвіду.

Як розробити нові інструменти оцінки?

Розробка методів оцінювання тісно пов’язана з підготовкою і плануванням заняття. Вона включає:

1.      Визначення очікуваних результатів уроку;

2.      Відбір показників (критеріїв) оцінювання цих результатів;

3.      Визначення мети оцінювання;

4.      Відбір стратегії оцінювання.

У залежності від мети й обраних показників (критеріїв) оцінювання, можна вибрати різноманітні стратегії (методи) оцінки. Як правило, єдиних рекомендацій для вибору стратегії не існує. Один педагог може вибрати метод спостереження і скласти список показників, інший віддасть перевагу письмовому завданню, третій - може використовувати кілька методик оцінки після вивченої теми.

Використання кількох стратегій допоможе не тільки виставити оцінку, а й одержати зворотній зв’язок.

5. Відбір шкали оцінювання уроку, групи, окремого учня.

У залежності від цілей і конкретної стратегії оцінювання виберіть шкалу оцінки кожного з обраних показників (критеріїв). Можна застосувати, наприклад, 100-бальну, 12-бальну, 10-бальну або 5-бальну шкалу. Рівень стартових комунікативних спроможностей учнів можна оцінити через

категорії "високий", "середній", "низький" тощо. Ступінь засвоєння тієї чи іншої навички (наприклад, активного слухання) можна оцінити, звертаючи увагу на частоту використання конкретної навички (наприклад, як часто учень перефразовує й уточнює те, що він почув від свого співрозмовника). Тоді критеріями оцінки будуть такі категорії: "завжди використовує", "використовує досить часто", "використовує іноді", "не використовує".

6. Визначення стратегії повідомлення учням критеріїв та методів оцінювання.

Дуже важливо заздалегідь довести до учнів очікувані результати, показники (критерії) оцінювання, мету оцінювання, конкретні стратегії (методи) оцінки, а також шкалу оцінювання. Це допоможе їм виконувати роботу свідомо, старанно, із знанням вимог та критеріїв оцінювання. Ви можете довести до відома учнів свої вимоги по-різному.

Можна, наприклад, показати підготовлені форми для оцінювання і пояснити, що означають критерії і рівні оцінки. Можна обмежитися простою розповіддю або розповіддю з обговоренням. Учні також можуть потренуватися в оцінюванні, використовуючи запропоновані критерії. При підготовці й плануванні заняття врахуйте час для використання даного пункту рекомендацій.

Самооцінка роботи в малій групі

Ця форма дозволяє оцінити роботу малої групи самими учасниками групи. Можна просто ставити позначку у відповідній графі, відмічаючи, як працювала група в цілому або вписувати імена учасників групи.

ПОКАЗНИКИ	ЗАВЖДИ	Майже завжди	ІНОДІ	НІКОЛИ
1	2	3	4	5
1.  Ми перевіряли, чи розуміють учасники групи все, що їм треба зробити
2.  Ми відповідали на питання і пояснювали свої відповіді в разі необхідності
3. Ми з’ясовували те, що було нам незрозуміле
4.  Ми допомагали один одному з тим, щоб усі могли зрозуміти і застосовувати на практиці інформацію, яку отримали

Література

1.        Академія педагогічних наук України, Донецький інститут
післядипломної освіти ІПП Міністерство з міжнародного розвитку
Великої Британії Університет м. Дарем, Велика Британія

«Розвиток ділової активності учнів ПТНЗ під час професійної та загальноосвітньої підготовки» Навчально-методичний посібник для педагогічних працівників ПТНЗ А.С. Нікуліна, Д.В. Поньков, І.І. Єзікова та ін. - Донецьк ДІПО ІПП, 2003р.

2.     «Ділова активність для працівників ПТНЗ» (навчальний пед.
посібник).

3.     Н.Г. Ничкало «Педагогічна книга майстра виробничого навчання»
Навчальний посібник. За редакцією доктора пед. наук проф.. Н.Г.
Ничкало. Затверджено Міністерством освіти України, Київ «Вища
школа» 1992р.

4.     Т.Є. Остапенко «Технологія опоряджувальних робіт». Затверджено
Міністерством освіти і науки України як підручник для учнів
професійно-технічних навчальних закладів. Київ. «Вища школа».